Тренінг для вчителів початкових класів
Створення ситуації успіху на уроках
в початковій школі
Від нас, від нашого вміння,
від нашої майстерності,
від нашого мистецтва та
мудрості залежить життя,
здоров’я, розум,характер,
воля, інтелектуальне обличчя,
місце та роль у житті,
щастя підростаючого покоління.
В.О.
Сухомлинський
Перед сучасною школою постає завдання виховати особистість,
здатну до життєтворчої діяльності. Така особистість зуміє правильно обрати свій
шлях у житті зважаючи на власні можливості; буде ставити перед собою завдання
самовдосконалення й саморозвитку, що стане запорукою успіху в різних сферах
діяльності. Сучасний світ пред’являє високі вимоги до діяльності людини,
конкурентоспроможною може бути лише по-справжньому компетентна особистість.
Молодший шкільний вік є визначальним у подальшому розвитку
особистості та формуванні базових компетентностей. Тому я поставила за мету
сприяти розвитку життєвих компетентностей учня та формуванню його життєвих
навичок, необхідних для становлення основ індивідуально-особистісної
життєтворчості а саме:
-здобуття життєвого досвіду, організовувати навчально-пошукову,
дослідницьку діяльність учнів;
-життєве прогнозування;
-прийняття рішень та планування дій;
-розв’язання типових життєвих завдань, організовувати тісну
співпрацю з батьками, як першими вчителями і партнерами;
-самоорганізація та самовиховання (навчальні ситуації, дискусії,
що спонукають дітей до активного обміну думками)
-надати можливість обдарованим дітям розвивати творчий потенціал.
Усім відома істина – діти початкових класів люблять учитись, але
часто забувають діти люблять учитися добре! І тому головне завдання вчителя –
створити умови, що забезпечать дитині успіх у навчанні, відчуття радості від
того, що «я знаю», «я вмію».
Учителеві потрібно організовувати навчальну діяльність таким
чином, щоб кожен (обов'язково кожен) відчув силу успіху, що надихає. Адже саме
невдачі у навчанні призводять до того, що учень починає втрачати віру в себе, в
свої можливості. І педагог повинен вчасно підтримувати учня, похвалити навіть
за не значимий крок до пізнання.
Ще Ян Амос Коменський закликав зробити працю школяра джерелом
розумового задоволення і душевної радості. І не було відтоді жодного педагога,
який прогресивно мислить і психолога, який не вважав би за необхідне, щоб
дитина відчула: навчання – це радість, а не тільки обов'язок, навчанням можна
займатись із захопленням, а не просто через потребу.
Ідеться не тільки про те, щоб зовнішньо зацікавити навчанням.
Потрібна, звісно, і така цікавість, але не в цьому полягає суть. Необхідно
шукати мотив радості в самому процесі навчання. Але в чому саме?
Навчальна діяльність відрізняється від усіх інших однією дуже
важливою особливістю.
Поглянемо на школяра, який зайнятий продуктивною діяльністю. Ось
він ліпить – результатом його дій стає якийсь матеріальний предмет (скажімо
кошик, чи яблуко); ось він малює – продуктом є малюнок (хатинка чи пташка).
Зовсім інше – навчальна діяльність. У ній дитина під
керівництвом учителя оперує науковими поняттями, засвоює їх. Однак при цьому
жодних змін у саму систему наукових понять вона не вносить. Результатом
навчальної діяльності, під час якої відбувається засвоєння наукових понять,
перш за все, є зміна самого учня, його розвиток. Можна напевне сказати, що ці
зміни – засвоєння дитиною нових способів дій із науковими поняттями.
Навчаючись, дитина змінює сама себе.
Якими саме мотивами може і повинне – керуватися навчальна
діяльність? Вочевидь, ними можуть бути мотиви, що безпосередньо пов’язані з її
змістом, тобто мотиви набуття узагальнення способів дій, але точніше кажучи,
мотиви свого зростання, свого вдосконалення.
Якщо у дітей сформуються такі мотиви, то ті загальні мотиви
діяльності, що пов’язані з позицією школяра наповняться новим змістом і
набудуть нових сил. Тепер позиція дитини – це не просто позиція учня, який
відвідує школу та охайно виконує завдання учителя, але й позиція людини, яка
вдосконалює сама себе, в цьому і міститься значущість навчання: особисте
вдосконалення набуває суспільного змісту.
Створити ситуацію успіху для кожного школяра можливо через
формування ключових компетентностей. І саме нам, учителям, не слід забувати
слова В. О. Сухомлинського: «Є успіх, є бажання вчитися. Особливо важливо це на
першому етапі навчання – в початковій школі, де дитина не вміє долати труднощі,
де невдача приносить справжнє горе».
Кожна дитина має усвідомлені (і не усвідомлені) природні духовні
потреби, які вимагають негайного або поступового задоволення, втілення в якійсь
сфері переживань, почуттів чи діяльності. Але щоб духовна потреба змогла
реалізуватися, доводиться вчитися, аби стати компетентним у жаданій сфері. Так
виникає необхідність у формуванні певних компетентностей. Саме на успішність
задоволення природних потреб учнів, що зробить їх компетентними та
життєпридатними, і сподіваються діти та їхні батьки. Навчання фактично й
присвячене цьому процесу на схемі (1). («Структура учнівських сподівань») розміщена
приблизна модель структури учнівських сподівань. У центрі цієї моделі –
особистість дитини, яка народилася з певними духовними потребами. На схемі
зображено їх 8. Кожна з цих потреб може реалізуватися в конкретній галузі й
вимагає певних компетентностей. Особистість прагне так чи інакше реалізувати
всі свої потреби, що забезпечують гармонійний розвиток дитини й формують
світогляд, менталітет ф уміння творити для себе комфортний простір існування
Щоб учень свідомо ставився до своєї навчальної діяльності, щоб
співвідносив локальні задачі, поставлені перед ним учителем, з глобальною метою
навчання (якою є всебічна підготовка до життя), я використовую пам’ятку для
учнів «Які складові компетентності людини можна отримати на уроках мови та
читання» (схема 2). До цієї пам’ятки включено визначення слова
«компетентність», саме компетентна людина здатна до професійної діяльності, ці
компетентності залежать від проведеної роботи на уроках.
Формування компетентностей відбувається в процесі різноманітних
видів діяльності на уроках та поза уроками: активних, пасивних, інтерактивних,
індивідуальних, групових і т.д. Всі вони важливі, бо діюча особистість повинна
зуміти виконати й просту, механічну роботу, й складну творчу. Проте, зрештою,
творчі види роботи – найважливіші,бо дитину в майбутньому чекає освоєння світу,
а це не виконання вправи за зразком, це безперервна творчість, постійне
розв’язання нестандартних завдань. Ще Сократ говорив: «Поставити дитину у
безвихідь – значить поставити її у більш сильну позицію, оскільки тоді вона
захоче дізнатися про щось нове й не зможе бути задоволеною, перебуваючи в стані
незнання, вона неодмінно захоче вийти з такого стану, тобто – дізнатися».
Саме на уроці відбувається все найголовніше: йде навчання, в
процесі якого виявляються і розвиваються здібності дитини, виховується
ціннісний ідеал, прищеплюється прагнення до самостійного пошуку. Учитель,
вивчивши учня під час класно – урочних занять, зможе ефективно працювати з ним
індивідуально, бо індивідуальні заняття (будь-то допомога вчителя у разі
«відставання» учня; чи підготовка до олімпіади, або робота над новим
дослідженням) – це продовження діалогу між учнем та учителем, що розпочався під
час уроку. У випадку відсутності діалогу буде відсутньою й ефективність
індивідуальної (позакласної) роботи.
На сучасному етапі методика пропонує багато дуже цікавих
активних, інтерактивних, нестандартних форм роботи. Для активізації розумової
діяльності учнів, для формування ключових компетентностей важливе гармонійне
поєднання звичних, традиційних форм з інноваційними.
Корисне все, що примусить дитину «зрозуміти → запам’ятати →
засвоїти → принести до власної ціннісної системи
стати компетентною». А тому важливо працювати по порядку, від простого до
складнішого, щоразу усвідомлюючи, що будь-яка робота спрямована на формування
якихось важливих рис, умінь, навичок, що всі разом і ставлять компетентність.
Наприклад, необхідно познайомити учнів з маленьким віршиком.
Його слід учням спершу прочитати (це пасивний, найпростіший, давним-давно
відомий вид роботи, але він формує особистісні компетентності та навички,
гарно, швидко, осмислено читати, без чого просто неможливо жити в світі), потім
вивчити напам’ять (це простий, репродуктивний вид роботи, але він тренує
пам’ять, формує компетентності), потім починається складний процес осмислення:
слід вірш проаналізувати, щоб охопити у всій його складності художню думку, а
потім правильно, виразно прочитати, отримати естетичну насолоду – збагатитись,
отримавши різні ключові компетентності особистісні, культурологічні,
мовно-національні, пізнавальні, самоосвітні, естетичні, світоглядні і т.ін.
Лише один малий віршик дає можливість використати дуже багато
форм роботи й привнести дещо у формування майже всіх компетентностей. Саме від
майстерності учителя буде залежати, чи використовують цю можливість учні. «Не
достатньо знати, необхідно також застосовувати».(А. Франко)
Створення ситуації успіху породжує радість. І якщо дитина
усміхнена протягом дня, це є свідченням того, що вона відчуває свою значимість
як особистість, як потребу в ній всього колективу і все це спрацьовує на
позитивний результат у досягненні поставленої мети. Адже, якщо до радості учня
додати радість батьків, утвориться сімейна радість. А вона є підґрунтям для
творчої співпраці вчителя з учнем, з батьками. Ця радість, створена ситуацією
успіху, є запорукою успіху дитини, досягнення високих результатів.
Підводячи підсумок своєї роботи, хочу зазначити, що надія на
успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія справджується, тому що
успіх гарантований лише для тих, хто прикладає для його здійснення власні
зусилля. Я з впевненістю можу сказати, що я, учні й батьки докладаємо великих
зусиль, щоб успіх кожного й успіх всіх був гарантованим.
Гра «На що схожий настрій»
Мета: вивчити емоційний стан
учасників тренінгу
Хід вправи: по черзі всім потрібно
сказати, на яку пору року, погоду, природне явище, схожий ваш настрій сьогодні.
Наприклад: мій настрій сьогодні схожий на весняну, білу пухнасту
хмаринку в голубім небі. А ваш?
Вправа «Комплімент»
Вчитель і діти стоять у колі взявшись за руки.
Вчитель передає справа від себе кульку, або яскраву іграшку,
говорячи приємні слова – компліменти.
Наприклад: Сергійко, ти сьогодні такий усміхнений!
Наталочко, у тебе такі красиві бантики!
Гра «Закінчи речення»
Діти сидять у колі. Вчитель пропонує їм закінчити речення,
висловлюючись по черзі.
· Більшість дітей
кожного класу…
· Мені подобається,
якщо діти…
· Я не люблю, коли
сміються над …
· Мені соромно, коли …
· Мені цікаво, коли …
· Мені боляче, коли …
· Я мрію …
· Я вірю …
· Я прагну …
· Я люблю…
· Я турбуюся…
· Про мене турбуються…
· У мене вірять…
· Я сподіваюсь…
· У майбутньому я хочу…
· Мені сумно, коли…
· Я радію, якщо…
· Я не люблю, коли…
Гра «Як би, я»
Дітям пропонується придумати кінцівку невеликого твору:
o «Якби я був (-а) вітром, то…»
o «Якби я був (-а) зіркою, то…»
o «Якби я був (-а) хмаркою, то…»
o «Якби я був (-а) морем, то…»
o «Якби я був (-а) невидимим(-ою), то…»
o «Якби я був (-а)найкращим винахідником, то…»
Гра «Дерево життя»
Дітям пропонується намалювати дерево свого життя за такою схемою:
ü корінь – мета вашого життя;
ü стовбур – ваше уявлення про себе;
ü гілки – якості, які ви вже маєте, здійснені мрії й
бажання;
ü плоди – якості, які ви хотіли б мати, ваші мрії та
бажання.
«Надувні кульки»
А тепер згадаємо все приємне, веселе, радісне, найкраще. Надуйте
цими самими позитивними емоціями по одній кульці. Зав'яжіть нехай все добре і
хороше залишається з вами назавжди.
Немає коментарів:
Дописати коментар